Весілля.
— Батько, ти ж дивись, на весіллі веди себе пристойно. Це ж онуки! Родичі приїдуть. Молодь буде. Багато не пий! Та не базікай зайвого, бо ти любиш…
— Та тихо ти, сину! Ти що кажеш? Коли це я багато пив? Я що – не розумію? Батько знає…
Зустрічають молодих.
— Ой, поглянь, сину, яка машина в них! Червона! Красива! Прикрашена. І лялька он на капоті. Що то за машина така?
— Та це ж Авео Шевроле, батьку. Он же бачиш знак на капоті. Це ж американська. Але може в нас, чи в Польші збирають.
— Американська? Не знаю такої. Колись Студебекери були американські. А в нас Побєда була.
— Та це ж коли було, батько? Вже ж 21 століття! Тих Студебекерів Ваших вже й нема, мабуть
— Так, може й нема. Біжить час синку. Але чому вони не сідають в ту машину? Он люди вже в машину сідають! Вже до РАГСу треба їхати.
— Та фотографуються вони. Ідіть сідайте вже в автобус, батько, а я ось в іншій машині поїду.
У РАГСі.
— Ой, сину, чомусь я плачу.
— Та що Ви, батько, це ж не поминки, це ж онук жениться! Радість же!
— Так я від радості і плачу, сину. Але дивись, яка вона гарна!
— Хто? Наречена?
— Та ні. Ведуча. Ти поглянь на неї. Вона, як либідь!
— Та тихіше Ви, батьку. Ви ж не на городі! Церемонія йде.
У кафе.
— Ой, сину, ти диви, яка зала!
— А підлога – мрамор. І голуби на стінах!
— Та то не голуби, тато. То янголи! А на підлозі плитка – під мрамор.
— Ось я і кажу, сину – мрамор.
За столом.
— Сину, сину, а ну дай мені ось тої рибки.
— Оселедця?
— Так, так – оселедця.
— Добре, батьку. Та давай ще Вам салату положу. Тут печінка, яйця, майонез.
— Ні, ні! я з майонезом не їм! Краще ще картопельки положи мені. Та давай вип’ємо. Наливай, сину, під оселедець!
Гірко! Гірко! Гірко!
— Ой, сину, ти поглянь на стіл – все є! Тут тобі й м’ясо, тут тобі й сало, риба та ковбаси! А ще кажуть люди, що погано живуть! Ось ми в дитинстві, в п’ятидесяті…
— Та що Ви, батьку, ще за Царя пригадайте! Я ж Вам кажу, вже 21 століття.
— Так, так… А що то, сину, таке кругле? Он там на столі.
— Та то ж котлети.
— Так давай по котлеті та ще вип’ємо.
Гірко! Гірко! Гірко!
— Тату, та не частіть! Не пийте так багато.
— Тихо, синку, батько знає, що робить.
Гірко! Гірко! Гірко!
— Тато, та навіщо Вам ті конкурси? Ви ж вже не молодий. Та ще й з кулько. поміж ніг скачете. Як той заєць! Ще й жіночку ту пригорнули. Ой, тату!
— Та тихіше ти, сину, то ж конкурси. А ти от чого стоїш? Піди потанцюй. Подивись скільки молодих та гарних жінок танцює. Йди, йди вже…
— Та піду. Ви ж не пийте, батько, вже тої горілки.
Гірко! Гірко! Гірко!
— Ой, сину, та давай вже заспіваєм, чи що?!
— Ну, добре, тато. Коли весілля так гуляють, то за столом усі співають!
«Розпрягайте хлопці коней, та й лягайте спочивать!»
Всі підхоплюють пісню. Всі співають.
Все.
Андрій Зацепін.
Прочитано вперше на квартирнику в Лисичанську 13 листопада 2016р. автором.